Наша сучасна влада таки увійде в історію – своєю абсолютною неадекватністю. Правда,
враження таке, що вони про історію не думають. Бо, по-перше, неосвічені
з усіма своїми науковими ступенями, а по-друге, навряд чи розуміють, що
воно таке в прямому сенсі цього слова. Чи турбує їх, що вони, а разом з
ними, на жаль, і народ, який їх обрав, незабаром будуть виглядати як
актори театру абсурду? При цьому вони – як герої-злодюги, а народ – як
таки собі недоумки? Те, що робить сьогодні українська влада, не
робив в Європі останні п’ятдесят років ніхто. Саме вона запровадила ноу
хау у вигляді кидання за грати своїх попередників. Цього не було ніде:
ані в Росії, ані, навіть, у Білорусі. Але не це, звичайно, дивує – а те,
наскільки неадекватно і на шкоду собі вони проводять свою політику. Запхавши
за грати двох провідних лідерів опозиції – Юлію Тимошенко та Юрія
Луценка – вони не довели абсолютно нічого з того, що їм інкримінують.
Тобто, улюблений вираз політичних противників Тимошенко «Юля воровка»,
тепер повторюють тільки навіжені бабусі та дідусі, які навіть і
телебачення не дивляться. Бо всі звинувачення у «газовій справі» проти
неї розвалилися: її дії не є кримінально караними. А Юрій Луценко
взагалі не вчиняв дій, щодо яких можна було б ставити питання про
злочин. Усе було б просто смішно, якби не було так сумно. Справа
Тимошенко, відверте знущання влади над нею, трохи відволікло увагу
суспільства від того, що Луценко зовсім не винуватий. Чому ж його
тримають під вартою без жодної законної підстави? Я думаю, – виключно
через те, що у нашої влади манія переслідування, що .вона просто боїться
Луценка до нестями. Нещодавно я зустрілась зі своїм давнім
знайомим, який запитав мене, чи міг Юрій Луценко передбачити, що його
кинуть за грати. Я нагадала йому 2006 рік, прем’єрство Януковича – і те,
як Луценко відразу почали переслідувати за його відвертість, щирість і
неабияке вміння сказати влучне слово. «Він знав, що його можуть
переслідувати і не виїхав з України? То він просто герой!» - сказав мій
співрозмовник. Так, герой. В’язень сумління – як за часів
«застою». І не в інтересах далекоглядної влади творити подібні феномени.
Але вона недалекоглядна, і, звичайно, цього не розуміє. Мене вразив
уривок із щоденника Юрія Луценко, надрукований в журналі «Країна». Один
день звичайного лук’янівського в’язня. А скільки можна дізнатися про цю
людину, мужню і чесну. З цих записок видно, що для нього його родина –
це все. Чи не знав він, що його дружина і сини будуть піддані брутальним
і нахабним репресіям, що страждати буде не тільки він, а й вони також?
Знав, безумовно. Але в нього вистачило мужності казати правду про владу,
називати речі своїми іменами. Говорити про їхні корупційні схеми, про
стосунки «по понятіям». Так робили дисиденти в 60-80-х.. Не думала, що
історія може повернутися в минуле. Помста і страх – от що керує нашою навіженою владою в процесах Тимошенко і Луценка. Два
провідні опоненти заарештовані за вигаданими звинуваченнями. Мета –
тримати їх за гратами, щоб не заважали на виборах, бо лячно. Мають
надію, що це підвищить їх рейтинг, зросте число прихильників? Але ж
знизилися! А от відмова від Угоди про Асоціацію з Євросоюзом – це
вже навіть за межами розуміння. Так боятися Тимошенко і Луценко, щоб
зірвати підписання Угоди про Асоціацію? Те, чого прагнула вся Україна і
за часів Кучми, і за часів Ющенка? Немає сумнівів, що Європа і США
прогавили Україну. Бо треба було підписувати цю Угоду з Ющенком, який
попри всю свою бездіяльність все ж таки не робив нічого, щоб придушити
засадничі свободи в Україні. Теперішній президент міг би
поступитися, щоб втілити мрію більшості українців про євроінтеграцію.
Звільнити з в’язниці заради цього Тимошенко, Луценка та Іващенка. Бо як
би він не замилював очі керівництву Ради Європи про незалежність судів,
але навіть вони знають, в якій мірі українські суди залежні. Точно, як
справний ансамбль від диригента, а актори від режисера. Всі
сподівалися, (окрім мене і ще декількох моїх знайомих), що здоровий
глузд або хоча б наявні переваги євроінтеграції візьмуть верх. Але ж –
ні! Страх і невпевненість пересилили усі переваги, в тому числі і
можливість зростання рейтингу і самого президента, і правлячої партії.
Президент завалив Асоціацію з ЄС просто від банального страху перед
двома опозиціонерами. І начхати йому на власні рейтинги, не кажучи вже
про історію.
Я впевнена, що на виборах і Президент, і влада
сподіваються тільки на масштабні фальсифікації. Але ж отут вони трохи не
допетрали. Бо Європа вже заблокувала всі рахунки білоруського бацьки та
деяких його чиновників. Є невиїзні чиновники і в Росії. Черга за
українськими чиновниками? І це вже не якісь абстрактні рейтинги, а
живі гроші, гроші і ще раз гроші. Та й дітей своїх наші можновладці
переважно навчають за кордоном. А лікуватися де? І все ж таки бажання
помсти і тремтіння перед Юлею домінує. Її так всі можновладці бояться,
що навіть перевезли з Києва до Харкова, порушуючи закон «Про попереднє
ув’язнення» і рішення суду про другий арешт – тримати її в Київському
СІЗО №13. Історія з переводом Тимошенко до Харкова, на мій погляд, –
черговий напад божевілля. А навіщо постійно за нею стежити і вмикати
цілодобово світло, та ще й в порушення Правил внутрішнього розпорядку
таке яскраве вночі, що вона не може спати? Ніколи в мене ще не
було відчуття, що я потрапила в полон до переляканих психопатів, у яких
відсутня будь-яка логіка, окрім власного переляку та ненависті. Тимошенко
і Луценко будуть їхніми бранцями, бо вони їх чи опромінюють, чи ще щось
роблять незрозуміле. І всі сподівання показати, як такі дії влади
огидні і шкідливі для країни, абсолютно марні. Бо нема чого шукати
логіку там, де тільки страхіття і брутальна жорстокість. Навіть
Росія вже зрозуміла, що з цією владою нема про що домовлятися, що ця
влада розуміє тільки силу. Тому Росія і хоче все і відразу: і ціну на
газ найвищу в Європі, і газотранспортну систему – не знаю, що ще
лишилося в країні. Що сказати? Поки існує ця влада, у в’язниці
сидітимуть всі ті, кого вона боїться. Що на неї може вплинути? Тільки
загроза їхнім статкам та можливість вільно пересуватися світом. А на що сподіватися нам? Тільки на те, що все минає, і на себе самих. Ніхто, окрім нас, нам не допоможе.
Інна Сухорукова http://khpg.org/index.php?id=1325879155
|